Фото: GettyImages.com/Fotobank.ru
Взагалі, в стосунках батька і сина(якщо, звичайно, татко нормальний і не схильний грати роль деспота) досить швидко з’являється свого роду товариство-суперництво. Якому хлопченяті не подобається битися з батьком на дерев’яних мечах, кататися на нім як на коні або забивати папі свої перші голи? Виникає сувора чоловіча дружба, і тут особливо не до ніжностей – хіба що іноді надвечір, втомившись від метушні, сонне чадо ткнеться головенкой у батьків живіт і промурличет : Хороший ти, тека.
Запаси дочірньої ніжності куди більше. Папа цікавий дочці як істоту дивну, але близьке, хоча що в той же час відрізняється звичками і звичками від зрозумілішої мами, в якій дівчинка швидко розпізнає велику себе. На додаток з папою зручно і просто – адже він зазвичай ласий до грубих лестощів(який ти большооой, який ти сииильний!) і ласки.
Протилежності притягуються, і папи з дочками часто стають союзниками: зі своїми секретами(від мами і бабусі), улюбленими жартиками і умовними слівцями. Саме маленькі дівчатка – ті істоти жіночої статі, які здатні швидше і найлегше перетворити на лагідного баранчика найсуворішого, незлагідного і деспотичного мужика.
Мені здається, секрет тут простий: дочка дає чоловікові можливість пізнати те, що майже нереально в інших ситуаціях, – дружбу з жінкою. Те ж саме можливе і з сестрою, але там все складніше: сестри бувають старшими і строгішими, та і суперництво між дітьми, будь вони одного або різної підлоги, – річ досить часта. Дочка ж – якщо, звичайно, не розбалувати її до останньої міри – не претендуватиме на лідерство в стосунках з батьком, даючи йому можливість відчути себе добрим велетнем, що опікає і охороняє свою маленьку принцесу. Якщо ж дочка схожа на маму, для папи в цьому є особлива привабливість – він як би знову знайомиться зі своєю дружиною, яку, як правило, не знав в дитинстві. А оскільки усі ми родом з дитинства, іноді звички дочки допомагають краще зрозуміти матір. Деякі психологи стверджують, що народження дочки більшою мірою, чим народження сина, сприяє взаєморозумінню між батьками.
Але не кривдитимемо хлопченят. У них – в очах більшості батьків – теж є своя функція, анітрохи не менш важлива. Син – це надія. Хочеш не хочеш батько бачить у своєму нащадку повторення себе. І часто чекає, що той зуміє добитися того, чого не вдалося добитися йому самому, і уникне при цьому помилок, здійснених батьком. Ми не встигли озирнутися, а сини йдуть у бій – і кожен батько, дивлячись на сина, що виріс, сподівається, що вже цей-то не підведе і переможе у бою під назвою життя. А дочки? Вони залишаються для любові – напевно, найпростішою, ніжнішою і безкорисливою, яка буває в житті чоловіка.
