Тебе чекали стільки років. Ти — перший і єдиний. Ти дуже цінний заради тебе тепер усі живуть. Ти — той, від якого все залежить. Ти — король, навіть коли тобі всього декілька місяців від народження. Твій стан здоров’я викликає постійну тривогу, твій ачхи прирівнюється до катастрофи місцевого масштабу, а рідке випорожнення загрожує справжнім лихом. І тоді усі доступні медичні сили кидаються на викорінювання жахливих симптомів. Родичі об’єднуються в цій боротьбі, усі печалі і образи забуваються, і тобі нічого не залишається, як … хворіти постійно. Твій поганий апетит і забута шапка викликають напади серйозного занепокоєння. Тебе не відпускають нікуди, де з тобою може що— те статися, і тому, коли усі їдуть в табір на морі, ти їдеш з бабусею і мамою в пансіонат, де нічого веселого не траплялося з часів його будівництва у бурхливі шестидесяті. Так що ти — король без свободи, король під ковпаком своєї виняткової потрібності цим людям. Тобто швидше за все тобі не судилося прожити своє життя, тому що фраза «Я тобі усе життя віддала, а ти.». повертатиме тебе туди, звідки ти з раннього дитинства навіть не мрієш вирватися.
Так що, якщо ви надумали завести дітей, дайте відповідь самому собі на це просте питання: «Чому ви вирішили це зробити»? Будь-які ваші відповіді мають право на існування, але для самої дитини буде краще всього, якщо в списку причин стоятиме: «просто дати життя ще одній людині», «жити поруч і бути присутнім при тому, як росте і живе ще одна дуже близька людина — моя дитина», «бути свідком і учасником дива чийогось народження, становлення, життя».
«Заданість« життєвої теми, як і теми твору, визначає її зміст. Вирватися з неї потім буває дуже складно, майже неможливо, оскільки як за відступ від теми твору є ризик отримати погану оцінку, так і за спробу втілення власної життєвої теми дитині іноді належить платити страхом отримання »поганої оцінки« від найближчих і значиміших людей в дитинстві — батьків, страхом відкидання, злості, нелюбові.
