Почну свою історію. Сонечку ми з чоловіком привезли в кінноспортивну школу приблизно 1 рік тому з одним тільки питанням А у Вас є іпотерапія?. Нам відповіли Та є!
Наш Тато, не роздумуючи, сказав: Сюди і їздитимемо лікуватися!. Але ось пройшло півроку просто лікування, і усі стали розуміти, що Соні просто лікування мало.
Ініціатива виходила саме від дочки. На одному із зайняття вона сказала А можна тепер я одна управлятиму своїм Пряником? (так звуть її коня) Потрібно відмітити, що у них з Пряником обопільна любов, яку ніхто до цього не бачив.
Усі переглянулися між собою і відповіли: Ну давай, Сонечка, спробуємо! Адже у неї почало виходити! Ніхто загалом і не чекав такого повороту подій!
Задоволена і горда тим, що у неї все виходить, Соня стала ходити на зайняття. Так, їй не завжди все дається легко, але це і не дивно – у Соні досить важкі діагнози. Такі як ДЦП(поки ми не можемо ходити), важка поразка ЦНС.
І ось через рік Соня починає виступати майже на рівні з іншими вихованцями кінноспортивної школи і тепер усі прекрасно розуміють ЦЕ – ПОКЛИКАННЯ!!!!!!!!!!!!
Ця історія примушує робити висновок, що своє покликання можна знайти у будь-якому віці і навіть в 5 років!
Я дуже рада цьому, і шлях далі так і буде! Дуже на це сподіваюся! Адже не кожен дорослий зважиться на таке. А тут маленька крихка дівчинка, та ще і з обмеженими можливостями.
P.S. Я дуже рада за свою дочку! СОНЕЧКА, УДАЧІ ТОБІ!!!
