Замисліться над тим, що ми іноді говоримо своїм дітям.
Не будь таким безглуздим!
Поводься тихо.
Сиди смирно.
Чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра?
Перестань плакати!
Як тобі не соромно!
У нашій сім’ї так не поступають.
Від тебе стільки шуму!
З тобою одна біда!.
Ти думаєш тільки про себе!
Ти такий же, як твій батько!
Не смутки!
Ми марно витрачаємо час, кажучи дітям, щоб вони не були такими, які, як нам здається, вони є. Більше того – кажучи їм, щоб вони стали такими, якими ми хочемо їх бачити. Часто це кінчається тим, що, ставши дорослими, вони, як і раніше, продовжують займатися справою, яка їх абсолютно не надихає. Багато дорослих усе життя мріють позбавитися від безрадісної роботи, яку вони колись вибрали по волі батьків.
Батько хотів, щоб його син став зубним лікарем. А син хотів стати музикантом. Та все ж він вимушений був проти своєї волі піти вчитися на зубного лікаря. У коледжі він як і раніше залишався вірний своєму покликанню і навіть зумів перекласти складну стоматологічну термінологію на музику, награвав її на роялі і допомагаючи студентам швидше запам’ятати її. Отримавши диплом стоматолога, син віддав його своєму батьку і поїхав в Нашвиль, щоб присвятити себе кар’єрі музиканта.
Для сина важливо було поступити так, як хотів його батько, але, на щастя, він не залишив свою колишню мрію. Проте стосунки батька з сином могли б стати значно краще, якби батько визнав синівський інтерес до музики, а не намагався виліпити з нього щось своє.
З повагою відноситеся до думок ваших дітей. Єдність і згуртованість не можуть виникнути на одноманітності думок.
