Ми притуплюємо почуття дітей, висловлюючи приблизно наступне:
Хіба можна так ненавидіти свою рідну сестру?! Як можна бути голодним, ти адже тільки поїв! Твоя мама поїхала усього лише на декілька днів, тому не потрібно засмучуватися.
Великі хлопчики не плачуть.
Це ж не боляче!
Адже ти ж не хочеш цього робити!
Судження подібного роду позбавляють дитину права відчувати те, що він дійсно відчуває. Вони учать його не довіряти своїй власній думці. Дослідження виявили таку закономірність: якщо не давати вихід своїм почуттям, то вони накопичуються в нас, і зрештою можуть стати причиною захворювання. Коли ми намагаємося стримати емоції дітей, то робимо це з однієї простої причини – ми не в ладу зі своїми власними почуттями. Тому, тільки будучи у контакті зі своїми власними почуттями, ми спокійніше реагуватимемо на те або інше вираження дитячих почуттів.
