Як би мамі ні хотілося уберегти чадо від прози життя, але і чоловіка з нього виховати теж хочеться. А хто це зробить краще, ніж чоловік Фото : GettyImages.com/Fotobank.ru
Семен:
— Питання: чий голос має бути
вирішальним – жінки або нащадка? Народ у більшості своїй скаже про нащадка і виявиться неправим. На мій погляд, жінці у цей момент треба бути не просто трішки, а множко егоїсткою. Поясню.
Передусім, жінка сама будує свій дім. Отже, довіряти вибір сімейного щастя безрозсудному дитяте, у якого критерії вибору будуть дитинство егоїстичними, в корені невірно. Врешті-решт, що немовля розуміє в жіночому щасті? Тому мама істотно обмежує свій вибір, намагаючись підібрати так, щоб і дитині було б комфортне з цим чужим дядьком. А якщо мама буде нещаслива з новим чоловіком, то чи добре буде дитині?
Марина:
— А ти не замислювався, що коли ми шукаємо чоловіка, виходячи з комфорту нашої дитини, то ми зовсім не приносимо себе в жертву – адже ми ставимо основною задачею наше суто егоїстичне бажання не рвати потім своє серце на частини, коли почнуться дитячі сльози від розбирань з чужим дядьком?
Так, чужий дядько може виявитися цілком нормальним мужиком, який просто дітей не особливо дарує. Ну, не шарахається і не ховається за рельєфом місцевості, але поводиться недостатньо жертовно по відношенню до підростаючого покоління. А такі жертви неминучі, якщо у тебе дитина.
Семен:
— В такій ситуації дитина – це неминуче зло, з яким доводиться миритися. Так, тепер ми ділимо один життєвий простір, постановка питання або-або в даному випадку виглядає дико. Тому дорослим треба домовлятися. Причому домовлятися не в трибічній системі, а будувати систему двосторонніх контактів. Тобто окремо домовлятися про манеру поведінки з немовлям і окремо – з мамою, наприклад, про межу виховної дії. І не лише на рівні як скажеш, дорога, а в якийсь момент і тому що я так сказав. Природно, істина виявиться посередині.
На жаль, якщо в цьому потрійному механізмі виникають щонайменші тертя, усі материнські комплекси розквітають пишним кольором. Провина: ага, не змогла покласти своє жіноче життя на вівтар ребенкина щастя. Комплекс неповноцінності : з першої спроби сім’ю побудувати не зуміла.
Адже є ще батьки і інше старше покоління – і у нього, звичайно, своя думка. У таких умовах не кожен чоловік готовий жити та ще і бути джерелом радості для коханої. Любов і спільне будівництво швидко перетворюються на виживання.
І як не дивно, тут лише нормальний, виразний і встановлюючий правила розвиваючої гри з дитем і оточенням мужик і є те самий порятунок. І на тіточок та матінок цикне(вони йому ніхто і взагалі ландшафт засмічують), і батьку своєї нинішньої нареченої доведе, що береться за справу серйозно і надовго, та і попередникові пропише ранг в субординації мікроорганізмів. А то, що з дитем відношення не відразу налагоджуються – так це і до кращого. У дитини виникає розуміння того, що цей чоловік – він не батько, він – наставник. Коли батько не любить, це неприємно, а з наставника який попит? Він-то адже про любов тільки матері розповів, а її синові нічого такого не говорив.
Марина:
— Коли я сиджу в кімнаті, напружено вслухуючись в розбирання моїх найулюбленіших чоловіків – сина і чоловіка, частенько веду з собою внутрішні діалоги на тему: а чи правильно я тоді зробила. Залежно від фази менструального циклу, стани атмосфери і гороскопу на цей тиждень відповіді бувають різні. Від я проміняла дитину на мужика до я теж маю право на свій шматочок жіночого щастя. Статут нескінченно гойдатися на цих гойдалках, вирішила сформулювати для себе деякі тези. Вони допомагають мені не виганяти улюбленого нового чоловіка кілька разів в тиждень.
Отже.
Рятівна думка № 1. Я привела у будинок цікавої, розвиненої, незлої, досить адекватної людини. Він готовий стати синові наставником, але не готовий бути нянькою. Значить, треба користуватися тим, що ця людина може дати, узявши на себе забезпечення не вистачає. Цю думку я і вселяю своєму хлопчикові в розмовах перед сном. Благо синові шостий рік – і про багато що з ним можна розмовляти спокійно і майже по-дорослому. Так і говорю: Бери з нього, що можна, а для іншого у тебе є я. У сина з’явилася можливість розширити свій досвід за рахунок ще одного чоловіка. Хіба це погано? Навпаки, це учить гнучкості. Тим паче, що в моєму обличчі він завжди може знайти материнське тепло, ласку і турботу, та і від спілкування з рідним папою сина ніхто не захищає.
Рятівна думка № 2. Мій син не вічно буде ніжним немовлям, з яким досить розмовляти на рівні уси-пуси. А допуск хлопчика до дриля, розвідного ключа, футболу на стадіоні і інших радощів справжнього чоловічого життя можливий тільки після проходження своєрідного періоду ініціації. І як би мені, мамі, ні хотілося уберегти чадо від прози життя, але і чоловіка з нього виховати теж хочеться. А хто це зробить краще, ніж чоловік? Так що доведеться мені позітхати, запастися зеленкою і відпустити сина осягати ази мужності в компанії безжального(читай – вимогливого) наставника.
Рятівна думка № 3. Так, я легко можу себе поставити на службу своїй дитині, але чи надовго мене вистачить – ось головне питання. Якщо на багато років, то я отримаю сина, який буде упевнений, що світ крутиться тільки навколо нього. Якщо ж я зможу жертвувати собою всього лише рік-два, то потім може статися такий бунт на кораблі, що сина непомітно змиє за борт хвилею мого жіночого незадоволення. Я-то пам’ятаю, як в перший рік життя мого синули світу для мене просто не існувало. Не цікавий мені був світ, тільки син з його щоденними маленькими досягненнями і великими турботами. І здавалося, що так буде завжди. Але ні, з’явилися і свої інтереси, і своя – окрема – життя. Треба пам’ятати – наші плани міняються!
Коментує психолог Марина Воинова-Соколюк :
Коли зустрічаються дві людини і починають виховувати третього, найбільший вплив на цей процес мають не почуття, що зв’язують дорослих, а стереотипи поведінка, винесена із стосунків з власними батьками. Вони виховували нас день у день багато років. Гомеопатичні дози їх дії увійшли до нашої свідомості намертво. Якщо у батьківській сім’ї чоловіка не прийнято ставити дитину на перше місце, якщо головний принцип – діти не повинні заважати дорослим, то дуже важко буде переконати його відноситися по-іншому не лише до чужої дитини, але навіть і до власного. І не тому, що чоловік поганий, просто він на собі випробував, що така система нормально працює і зробила з нього людину.
Що ж робити? Виходить, усі зусилля будуть даремні? Ні, треба розмовляти і домовлятися, але не чекати, що усе устаканится само собою. Намагатися спокійно розбирати спірні ситуації, не вважаючи, що близька вам модель батьківської поведінки – єдино вірна. Кожна модель батьківської поведінки : і батьківська суворість, і повне потурання, і демократія – багаті неоднозначними наслідками в житті дитини.
